Міфопоетичний образ Ярославни у «Слові о полку Ігоревім»

Міфопоетичний образ Ярославни у «Слові о полку Ігоревім»

Відділ україніки та ОУН «Держава» провели круглий стіл на тему «Міфоепічний образ Ярославни у «Слові о полку Ігоревім». 

Вступне слово виголосив завідувач відділу україніки, представник ОУН «Держава» Євген Салевич. Він говорив про мету нації, яка прагне бути і бути сильною. І тому мусимо оборонити прийдешнє нашої української ідентичности і нашого українського роду. А весь український рід в історії є народжений матір’ю-українкою і весь український рід буде продовжений матір’ю-українкою, якщо руйнівні ідеології не знищать традиційної українки, яка народжує. У нації є єдиний правдивий шлях – пошанування українки і творення культу матері-українки. Тому ми починаємо ідеологічний культурний проект «Українка як берегиня традиції і роду». І в тому контексті ставимо запитання до нації.

Якою була українка від часів Трипілля?

Якою є традиційна українка створена Богом, яка живе у вірі і традиції?

Яким є сакральний образ українки Ярославни у найвидатнішій пам’ятці давньоукраїнської літератури «Слові о полку Ігоревім?

Відомий історик Іван Сварник зупинився на трактуванні давньої історії в радянському минулому, коли це було прерогативою вчених з Москви і Ленінграда, а події й діячі Київської Руси вписувалися в історію СРСР. Цю тенденцію підхопила і Путінська Росія. Тим часом справжні вчені, в т. ч. російські, ще на поч. ХХ ст. погодилися з обґрунтованою думкою Михайла Грушевського («Звичайна схема руської історії» 1894 р.) про те, що Київська Русь і Московська – це дві різні держави, отож Московія має починати свою історію щойно після 1147 р. В часи УРСР фальсифікувалася й наша давня історія. Прикладом цього може бути святкування 1500-ліття Києва, обґрунтоване П. Толочком. Отож, нинішні вчені повинні знову повернутися до концепції М. Грушевського, який вважав, що все, що відбувалося на наших теренах, всі держави й усі етноси є нашою спадщиною. Особлива сторінка в нашій історії – давньокиївський період.

Слово на круглому столі мав відомий дослідник давньої української літератури, директор «Інституту Слова» Павло Салевич. Він розпочав власну розповідь із прочитання уривка «Слова о полку Ігоревім» (в оригіналі та у власному перекладі), уривка, в якому чотири рази згадано образ Ярославни (уривок оригіналу починається «На Дунаї Ярославнин глас ся слишит, зеґзицею незнаєма рано кичет» і завершується «В полі безводні жаждею їм лучі спряже, тугою їм тули затче»). Учений наголосив, що у науці про «Слово» образ Ярославни із наведеного уривка пояснюють здебільшого реалістично, незважаючи на невідповідність такої інтерпретації, і вказав на одне з московських джерел такої інтерпретації, яке широко поширене у світовій науці, – розуміння образу Ярославни московського академіка Д.Ліхачова: (Ярославна) – «жена, горюющая по мужу, «лирическая, песенная русская женщина». Окрім нісенітного тлумачення у Д.Ліхачова, Ярославні іще перемінено її національне походження: із галичанки-русинки (українки) Ярославна (дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) стала «русской женщиной» (москалькою, московиткою). Далі П. Салевич зауважив, що за таким вульгарнореалістичним розумінням образу Ярославни ніяк не можна дати відповідне пояснення міфоепічних деталей прочитаного уривка «Слова»: чому Ярославна вийшла вдосвіта на забороло фортеці Путивля (у міфічний час і на міфічне місце; чому Ярославна обернулася у зеґзицю-зозулю і кує; чому голос віщої зеґзиці-зозулі – Ярославни чути на Дунаї; чому вона зеґзицею-зозулею полетіла на ріку Дунай, а звідти на Каялу; чому Ярославна хоче «утерти» князю Ігореві його змертвіле тіло і оживити його, тоді, коли Ігор живий і перебуває у половецькому полоні; чому Ярославна звертається до «Господинів» – богів: Вітру Вітрила (Стрибога), Дніпра Славутича та Світлого і Тресвітлого Сонця (Дажбога) і чому саме у них просить допомоги у поверненні лада Ігоря з неволі?

Окрім наведених запитань, учений вказав також на інші невідповідності реалістичного сприйняття обговорюваного уривка:

  1. Визначення його жанру, вважаючи його аналогічним до фольклорного жанру (до обрядової жалібної пісні), «плачем» («плачем Ярославни»), що розуміється як плач-голосіння за покійником. Таке жанрове визначення подано, незважаючи на те, що у розглядуваному уривку Ігор іще не помер, а перебуває в половецькій неволі, і ще немає потреби за ним плакати-голосити.
  2. У класичному фольклорному плачі жони́за мужем висловлюється лише смуток і жаль за померлим і немає того, що є у розглядуваному уривку: немає чаклування і маґічних дій (Ярославни), (її) обертання у зозулю, звертання до народних богів за допомогою та ін. Таким чином, заперечивши реалістичну інтерпретацію образу Ярославни і всього контексту невідповідно визначеного «плачем», учений перейшов до міфоепічного пояснення образу Ярославни, її дій, природи жанру розглядуваного контексту, вважаючи його міфоепічною молитвою, що складається із вступної і основної частин. У вступній частині молитви: замість реальних дій, – продовжував доповідач, – описуються маґічні, чаклунські дії Ярославни: її кикання-кування «на Дунаї» – викликання князя Ігоря з тамтого світу (в міфологічному сенсі неволя розумілася як смерть), її оборотництво у ніким не пізнавану зозулю, її політ в образі зеґзиці-зозулі на Дунай і Каялу: на Дунай за живильною водою і на Каялу за мертвою водою. На Каялі Ярославна омочує у її мертвій воді свій довгий «бебряний» (шовковий) рукав і мертвою водою стягує Ігореві криваві рани на його змертвілому тілі, а студеною живильною водою з Дунаю оживлює Ігоря. Аналогічне уявлення про Дунай, як у аналізованому уривку, – продовжував доповідач, – відображено, зокрема, у болгарській пісні “Яна-кукавиця”, яку навів Вс. Міллєр як паралель до замовляння Ярославни. На іншу паралель до розглядуваної молитви Ярославни – українську пісню «Три зозулі» вказав О. Потебня. Окрім міфоепічного тлумачення образу Ярославни і контексту, в якому вона перебуває у «Слові», учений додав іще, що молитва Ярославни природно сприймається у контексті всього комологічного сюжету «Слова» і, зокрема, у контексті, який є наступним після молитви, контексті повернення князя Ігоря з половецької неволі-смерти.

У міфологічному сюжеті «Слова» розглядуваний контекст Ярославни разом із контекстом «Сну Святослава» є частинами космологічного сюжету, у яких відбуваються пожертви для порятунку українського космосу. Український світ після поразки на річці смерти Каялі перейшов у точку, після якої могло відбутися його повне руйнування. І лише пожертва Святослава (у «Сні Святослава»), якого віддають вночи в жертву темним богам, та Ярославни (пожертва молитвою) зупиняють повне руйнування українського світу.

Молитва-пожертва Ярославни рідним богам стала порятунком для лада Ігоря. Весь український божественний світ почав сприяти поверненню Ігоря з тамтого світу: після молитви – розхвилювалося море опівночи, почали розходитися смерки туманами, Дажбог вказував своєму неслухняному онукові Ігореві, який не прийняв його віщого знамення перед походом, путь із землі половецької у рідну землю, бог річки Донець допомагав Ігореві у втечі з неволі-смерти – стелив йому теплі тумани, годував його і т.ін.

Участь в обговорені теми круглого столу брали заступник з наукової роботи Інституту народознавства НАНУ Ганна Врочинська, голова Львівської організації Союзу Українок Ксенія Базилюк, професор Національного університету «Львівська політехніка» Микола Одрехівський, відомий архітектор Микола Обідняк.

Присутніми на заході також були головний редактор журналу «Наша спадщина» Андрій Левик, журналісти Наталя Гумницька та Віра Олеш, організатор мистецьких проектів Союзу Українок, солістка Львівської національної філармонії Оксана Мацегора, співробітник Центру народної творчости Оксана Бондар, художник-монументаліст, іконописець Наталя Білоус,художник Ігор Копчик, фотохудожник Юрій Дубленич, скульптор Василь Салига, професор Української академії друкарства Степан Гунько, представник Конгресу українських націоналістів Іван Гавалюк та інші.

 

Пресслужба ОУН «Держава»