Українська академія мистецтв у Києві – перший національний заклад вищої мистецької освіти

Українська академія мистецтв у Києві

До уваги читачів Otak.news пропонуємо перший матеріал зі серії #Українське мистецтво ХХ ст. За цим хештегом Ви знайдете тексти про відомі, маловідомі чи несправедливо забуті постаті українських митців, довідаєтеся про долю їхніх творів в Україні та за кордоном.

Заснування у 1866 році при київській гімназії Школи М. Мурашка, яка 1876 року сформувалась у самостійний навчальний заклад,  стало важливим етапом у становленні київської живописної школи.

Київська рисувальна школа стала значним мистецьким осередком і відіграла важливу роль у розвитку реалістичного малярства та в підготовці національних художніх кадрів.

Методологічними напрацюваннями школи, що викладені в монографії самого Миколи Мурашка, довго користувались наступні покоління українських митців і педагогів.

Творчий метод М. Мурашка ґрунтувався на засадах академічної мистецької освіти, на вірності натурі з уважним відображенням місцевої специфіки в портретному та пейзажному жанрах. Таким чином відбулося становлення київської школи малярства як самостійного явища в українському образотворчому мистецтві зі своїми традиціями та великим творчим потенціалом, що на початку ХХ століття дав непересічні зразки українського живопису.

За двадцять п’ять років діяльності школи тут здобуло освіту близько трьох тисяч осіб. Найбільш обдаровані з них стали відомими митцями і визначали обличчя київського осередку малярства.

На початку минулого століття Київ акумулював значні інтелектуальні та творчі сили і став центром національно-культурного відродження.

Перша світова війна радикалізувала настрої суспільства. Після лютневої революції в Росії та з приходом до влади Тимчасового уряду в Києві постала Центральна Рада (17 березня 1917 року), яка зробила важливі кроки на шляху становлення суверенної держави.

Перший універсал Української Центральної Ради проголосив автономію п’яти українських губерній у складі Росії. Третій універсал формально фіксував утворення автономної Української Народної Республіки, до якої увійшли вже дев’ять губерній, а в Четвертому Рада заявила про створення самостійної, ні від кого незалежної, вільної, суверенної Держави Українського Народу.

Для Української Держави процес становлення і формування вищої художньої освіти був важливим.  У грудні 1917 року Центральна Рада ухвалила закон, що регламентував діяльність Української академії мистецтв. Питання про її створення обговорювалось на найвищому рівні — з головою Центральної Ради Михайлом Грушевським та генеральним секретарем освіти Іваном Стешенком.

Професор мистецтва університету Св. Володимира Григорій Павлуцький очолив спеціальну комісію, що мала провести попередню роботу та підготувати статут Української академії мистецтв. До її складу увійшли член Центральної Ради Дмитро Антонович, директор Міського музею Микола Біляшівський, літературознавець Павло Зайцев, етнограф Данило Щербаківський та майбутні професори Академії.

Молода плеяда українських культурно-громадських діячів активно долучилася до процесу заснування в Києві першого національного закладу вищої мистецької освіти. Це було надважливою подією періоду визвольних змагань доби УНР.

Академія мала виразну національно-спрямовану концепцію, враховувала місцеві культурні й освітні потреби. Основні засади функціонування академії визначили принцип свободи мистецької творчості, проголошували заміну «школи» індивідуальністю.

Від самого початку організації київського навчального закладу, на відміну від консервативної Петербурзької академії мистецтв, було використано прозахідну структуру — популярну на той час у Європі систему вільних індивідуальних майстерень, де кожен із професорів мав можливість розвивати власний мистецький напрям. Спеціальна комісія з організації Академії обрала до неї вісьмох професорів з-поміж 20 кандидатів:

Василь Кричевський очолив майстерню будівництва і народного мистецтва;

Михайло Бойчук — майстерню релігійного живопису, мозаїки, фрески та ікони;

Федір Кричевський — майстерню історико-побутового жанру й офорта;

Олександр Мурашко — портретну майстерню;

Абрам Маневич — майстерню декоративного пейзажу;

Георгій Нарбут — майстерню графіки;

Михайло Жук — майстерню декоративного живопису;

Микола Бурачек — майстерню інтимного пейзажу.

5 грудня 1917 на  урочисте відкриття першої в історії України вищої школи художньої освіти — Української академії мистецтв — запросили 500 почесних гостей.  Після урочистих промов гості ознайомилися з виставкою робіт професорів Академії.

Відповідно до закону, що регламентував діяльність Української академії мистецтв, вона та підвідомчі їй структури мали право отримувати з-за кордону без мит всі необхідні для роботи матеріали, книги та картини. До бібліотеки Академії друкарні УНР були зобов'язані надавати по одному примірнику книг та часописів про образотворче мистецтво.

Вища художня школа України отримувала державне фінансування, так видатки  Української академії мистецтв  на 1918 рік становили 98 200 карбованців, а професори академії звільнялися від військового обов'язку.

Першого ректора Української академії мистецтв затвердили на  засіданні Генерального секретаріату, ним став –  Федір Кричевський.  

У середині січня 1918 року Академія переїхала до будинку колишньої Терещенківської школи по вулиці Велика Підвальна 38. В лютому її варварськи розтрощили більшовики Муравйова.

Друге нашестя більшовиків, прихід Добровольчої армії Денікіна навесні 1919 року, Академія пережила в приватному будинку, куди її прилаштував Георгій Нарбут.  

У 1918-1919 роках в Академії навчалося 140 студентів, у 1921-1922 — близько 400. Серед них були Тимофій Бойчук, Сергій Колос, Оксана Павленко, Іван Падалка, Василь Седляр, Олександр Довженко, Василь Кричевський-молодший, Микола Рокитський, Олександр Саєнко. У 1921 році професорський склад Академії поповнили Лев Комаренко, Вадим Меллер, Софія Налепинська-Бойчук, Євген Сагайдачний, Бернард Кратко, Андрій Таран.

Отже, в Українській академії мистецтв було згуртовано потужні творчі сили, зосереджено чимало визначних художників і педагогів. Деякий час поруч із прихильниками реалістичного мистецтва, імпресіонізму та модерну в професорсько-викладацькому складі працювали й чільні представники українського авангарду Олександр Богомазов, Віктор Пальмов, Казимир Малевич і Володимир Татлін. Цей перелік імен дає уявлення про неабиякі потенційні можливості унікального педагогічного колективу, про реальне розмаїття в ньому творчих поглядів і методів, які могли обирати студенти.

У 1922 році розпорядженням Губернського відділу професійної освіти при Наркоматі освіти Академію було перетворено на Київський Інститут Пластичних Мистецтв, а у 1924 році, після об'єднання з Київським архітектурним інститутом, вона дістала назву — Київський художній інститут. Його першим ректором став випускник Української академії мистецтв Іван Врона, який обіймав цю посаду до 1930 року, коли заклад було реорганізовано в Київський інститут пролетарської художньої культури. У 1934 році він пережив ще одну докорінну реорганізацію, ставши Всеукраїнським художнім інститутом, а в кінці 1930-х, коли більшість митців, що стояли біля витоків Української академії мистецтв вже були репресовані, він був перетворений на Київський державний художній інститут.

17 грудня 1992 року  постановою Кабінету Міністрів незалежної України закладу повернули його первісну назву – Українська академія мистецтв. У 1998 році вона стала Академією образотворчого мистецтва і архітектури, а 11 вересня 2000 року їй надали статус національної.