Atira Ruthenia - шлях від мрії до успіху

Atira Ruthenia – Земля Русичів – це київський клуб фехтувальників, що вивчає німецькі техніки бою на мечах епохи Пізнього Середньовіччя. Хоча клуб існує неповних чотири роки і має поки що двадцять учасників, вже можна похизуватись досягненнями. Учні клубу беруть участь у багатьох турнірах України, звідки повертаються з призовими місцями, а також влаштовують свої турніри у Києві.

Atira Ruthenia – Земля Русичів – це київський клуб фехтувальників, що вивчає німецькі техніки бою на мечах епохи Пізнього Середньовіччя. Хоча клуб існує неповних чотири роки і має поки що двадцять учасників, вже можна похизуватись досягненнями. Учні клубу беруть участь у багатьох турнірах України, звідки повертаються з призовими місцями, а також влаштовують свої турніри у Києві. У наших жилах тече кров не пастухів і землеробів, а воїнів, які колись зупинили Золоту Орду Окрім спортивної діяльності, учасники клубу беруть участь у фестивалях реконструкторів – «Ту Стань» і «Бельтайн». Клуб займається реконструкцією війська русичів у складі Великого Князівства Литовського. Про клуб, його ідеологію та методику навчання нам розповів його засновник, 22-річний киянин Богдан Остроушенко.

Як відбулось ваше знайомство з реконструкцією?

Я захопився реконструкцією у 14 років, але активно вивчати фехтування я почав у 17, дивлячись відео відомого польського майстра Алана Падзінскі. Зі своїм товаришем, також Богданом, за рік ми змогли опанувати декілька цікавих «фінтів» і загалом впевнено себе почували у володінні мечем. Також ми регулярно викладали на YouTube відео з нашими тренуваннями, вони швидко набирали популярності, і до нас почали приходили школярі, щоб ми їм щось показали та чогось навчили. Тоді в мене вперше з’явилась думка про створення власного клубу, адже на той момент у Києві не було таких, що викладали саме естетику бою. Ми з Богданом почали писати листи до великих європейських клубів у Британію, Францію, Німеччину, однак ніхто не відгукнувся. І коли я вже був готовий кинути цю ідею, нам відписав польський майстер Якоб Потоцький, який як раз організовував тренувальний табір біля Перемишля. Він підтримав нас і запросив до табору. В Інтернеті я побачив, що тренером буде сам Алан Падзінскі, я зрозумів, що маю туди поїхати. За 2 тижні у таборі я багато спілкувався з іншими учасниками та тренерами, розпитував їх про все, а також тренувався до темряви. У результаті – виграв фінальний турнір. Нагородою стало право обрати собі суперника, і я обрав Алана. Бій тривав до п’яти очок, тобто до п’яти ударів. Я програв досвідченому майстру з рахунком 5:3! Це його вразило, а мене – окрилило, тому, повернувшись до Києва, я заснував свій клуб. Перемога у турнірі, точніше її відео, стала основною рекламою для набору людей у клуб. Прийшли знайомі, з якими ми ще у дворах відпрацьовували техніки, прийшли нові люди. Проблемою було лише знайти відповідне приміщення. Довгий час ми тренувались раз на тиждень у залі Авіаційного Університету. Моя дівчина також займається реконструкцією. Разом ми розробили герб для клубу та почали поширювати візитівки. А через рік нам вдалося орендувати напівпідвальне приміщення, де ми зараз і займаємось.

Розкажіть про герб, що він означає?

У гербі  є прихований меседж. На чорному тлі у нас символ Алатир, який вважають символом русинів. Обрали його, бо клуб ми заснували 22 грудня – у день зимового сонцестояння. Алатир пронизує меч, який вказує на наш напрямок діяльності – фехтування. Позаду меча – два схрещених списи, що символізують варту, бо ми – на варті русинської культури. Чорне тло – це колір щедрої, української землі. Напис на нашому гербі «IMPERARE SIBI, MAXIMUM IMPERIUM EST» з латини перекладається як «Найкраща влада – влада над собою». Основа нашої філософії: ти можеш мати найкраще спорядження у світі, але якщо ти не володієш своїм тілом і розумом, то – програватимеш.

Чому саме німецька школа фехтування?

Загалом у нас не лише німецька, а й італійська школи. Але німецькі майстри записували свої техніки у трактатах, щоб їх могли вивчити інші. Оригінали збереглися, ми користуємось цими джерелами і вивчаємо. Я вірю, що в Україні теж були оригінальні техніки, однак, на жаль, відомостей про них не збереглось, тому можна хіба припускати, якими вони були. Як клуб забезпечує себе спорядженням? Одяг ми робимо самі — це нескладно. Тренувальні металеві мечі ми замовляємо у київського коваля Романа Гавриленка, який почав займатись ковальством приблизно тоді ж, коли я  фехтуванням. Певний час пластикові мечі замовляли з Британії, однак зараз цим займається невеличке підприємство у Хмельницьку, і ми співпрацюємо з ними. Захисне спорядження замовляємо або у Польщі, або у Пакистані. До речі, у власності клубу є по-справжньому унікальний меч, я назвав його «Зимове Сонце». Зробив його п. Роман на літнє сонцестояння, але довести його до досконалості зумів тільки до зимового сонцестояння. Цей меч я у нього купив, коли тільки починав займатись фехтуванням, і з ним ми побували на багатьох турнірах і фестивалях. Унікальний меч тим, що це перший федершверт, зроблений в Україні. Федершверт – це тренувальний металевий меч, вага якого максимально наближена до реальної. Тому вони найкраще підходять для професійного тренування не лише техніки, а й витривалості.

Клуб також бере участь у реконструкціях, чому саме Литовське Князівство?

Взагалі історія українського Середньовіччя для мене – цікава тема. Адже ми маємо Русь, її князів, потім швидко пролітають триста років, і вже – козацтво. А що відбувалось з нами за ці роки? Як ми не втратили свою унікальність у складі інших держав? Наприклад у Грюнвальдській битві майже чверть польсько-литовського війська була русичами, і ця тема заслуговує куди більшого дослідження. А як відбуваються реконструкції? Це залежить від тематики. Наприклад, на фестивалі «Ту Стань» ми відтворюємо побут русинського війська: як вони жили у наметах, як харчувались, як прали одяг і мились. Фактично тиждень часу ми проводимо без гаджетів, як у старі часи. А описати застілля 15-го сторіччя словами взагалі неможливо – це треба побачити! На реконструкціях у мене є одне важливе правило: коли ми відтворюємо битви, мій клуб б’ється лише пліч-о-пліч. Траплялись випадки, коли нас хотіли розділити у дві армії, щоб позакривати прогалини. Однак я наполіг: або ми – одне ціле, або ми – третя армія. У клубі я також наголошую учням: українці – єдині, і ми маємо показувати цю єдність світові, а для цього повинні самі в неї вірити.

Чи залучали вас до зйомок у фільмах?

Ні я, ні мої учні ще не мали такого досвіду, однак я неодноразово тренував масовки для документальних фільмів. І наше спорядження, особливо списи, часто стають реквізитами на знімальних майданчиках. Я – студент факультету режисури, мрію зняти свій історичний фільм, але це у майбутньому.

Які плани на розвиток клубу?

Зараз я хочу закінчити облаштування нашого клубного приміщення, і тоді вже активно займатись промоцією. Ми розробили систему абонементів, вона дозволяє нам сплачувати оренду і продовжувати ремонт. А у майбутньому  планую відкривати філіали в інших містах, щоб поширювати це мистецтво, а разом з тим, нагадувати українцям, що у наших жилах тече кров не пастухів і землеробів, а воїнів, які колись зупинили Золоту Орду.