«Чорний день» в історії кримськотатарського народу

«Чорний день» в історії кримськотатарського народу

Радянський тоталітарний режим втримував владу, генеруючи у суспільстві почуття страху та безнадії: терор, репресії, залякування, насильницьке переселення...

Оббріхані

За радянськими концептами, кримські татари мали бути вирвані з корінням з рідної землі. У 1944 році за наказом Сталіна все кримськотатарське населення звинуватили у співпраці з окупаційною владою. За кару воно підлягало примусовому виселенню за межі півострова до Узбекистану, Казахстану, Таджикистану, а також у Росію – в Марійську АРСР, на Південний Урал і Костромську область.

Депортації зазнали понад 180 тисяч осіб. За цими цифрами – тисячі людських доль та зламаних життів… Переважно жінок, дітей та немічних людей похилого віку. Більшість чоловіків все ще виконувало свій військовий обов'язок на фронтах Другої світової війни.

Операція з виселення кримських татар з Криму почалася 18 травня близько 5 ранку. Депортованим відводили мінімум часу на збори, потім на вантажівках під конвоєм перевозили до залізничних станцій. Людей вантажили гамузом у криті товарні вагони.

Також із Криму було вигнано понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турок і ромів. У ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тисячі осіб на загальне спецпоселення + 6 тисяч у табори управління резервів + 6 тисяч до ГУЛАГу + 5 тисяч спецконтингенту для Московського вугільного тресту = 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.

Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, частина кримських татар в дорозі загинула.


Обкрадені

Насильницьке переміщення кримськотатарського народу зі споконвічної Батьківщини до Середньої Азії та інших регіонів СРСР супроводжувалося його тотальним пограбуванням. Фактично майно переселенців було конфісковане. Відповідно до постанови ДКО від 11 травня 1944 р. кожній родині дозволили взяти із собою лише «особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та харчі в кількості до 500 кг».

У результаті депортації у кримських татар вилучили: понад 80 тис. будинків, понад 34 тис. присадибних будинків, близько 500 тис. голів худоби, всі запаси продовольства, насіння, саджанців, корму для домашніх тварин, будівельних матеріалів, десятки тисяч тон сільськогосподарської продукції. Було ліквідовано 112 особистих книгозбірень, 646 бібліотек у початкових і 221 у середніх школах. У селах закрили 360 хат-читалень, у міста і райцентрах – понад 9 тис. шкіл і 263 клуби. Були також закриті мечеті в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі, Феодосії, Чорноморському та в багатьох селах. На місце виселених кримських татар на півострів прибули переселенці з України, Воронезької, Брянської, Тамбовської, Ростовської областей РФ – загалом 17 тис. 40 сімей (62 тис. 104 особи).

Кримських татар повністю позбавляли їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та забороняли повертатися в місця колишнього проживання. Ця заборона формально діяла до 1974 р., а фактично до 1989 р.

До 1948 року перейменували приблизно 90% кримськотатарських топонімів.


Закатовані

Репресивна політика радянської держави визначила соціальний та демографічний регрес кримськотатарського народу у повоєнний період, поставила його на межу вимирання як національної спільноти. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар.

Режим спецпоселень сприяв руйнуванню етнічної єдності, мовної спільності кримськотатарського народу, знецінивши такі норми як право на життя, честь і гідність людини.

Згідно з різними офіційними оцінками, у місцях спецпоселень померли від 20 до 25% всіх кримських татар. За неофіційною інформацією (самоперепис кримськотатарського національного руху), ця кількість досягла 46%.

Уцілілі до 1956 року вважалися засланими навічно й не мали права залишати місце проживання під загрозою 20-річної каторги. 1967 року звинувачення в масовому колабораціонізмі з кримських татар зняли, але повернутися на півострів їм не дозволили.

Кримських татар повністю позбавляли їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та забороняли повертатися в місця колишнього проживання. Ця заборона формально діяла до 1974 р., а фактично до 1989 р. Масова репатріація почалася лише 1989 року.

В Україні депортацію кримськотатарського народу визнано геноцидом.

В окупації

Ллише упродовж першого року після анексії 2014 року більше 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник безвісті або був убитий.

У 2014 році російські окупанти Криму вперше в новітній історії заборонили проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя.

Роковини депортації кримські татари змушені відзначати в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції.

На жаль, Україна, не закріпивши статусу кримських татар, караїмів і кримчаків як корінних народів у національному законодавстві, не ратифікувавши конвенції МОП №169 і утримавшись від голосування під час ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН декларації про права корінних народів, втратила шанс скористатися всіма можливостями міжнародної співпраці в цій галузі.

Негативні наслідки такої хибної внутрішньої й зовнішньої політики держава і суспільство усвідомили аж після окупації й анексії Криму Російською Федерацією у 2014 році. Те, наскільки ефективною буде робота над помилками у цій специфічній галузі прав людини, залежатиме від політичної волі законодавців, координації дій і достатнього фінансового забезпечення відповідних структур виконавчої влади, а також рівня активності й ефективності зусиль громадянського суспільства, зокрема правозахисної спільноти».

Єдине, що Україна зробила з цього питання, — ухвалила постанову Верховної Ради від 20 березня 2014 року, в якій ідеться про забезпечення прав кримськотатарського народу як корінного, захист та реалізацію його невід’ємного права на самовизначення у складі суверенної й незалежної Української держави. Україна визнає Меджліс кримськотатарського народу, виконавчий орган Курултаю та Курултай як вищий представницький орган.

За матеріалами КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА, Українського інституту національної пам'яті