Розвінчуємо 5 міфів про Донбас
Більшість населення Донбасу - етнічні росіяни, а війну Росія почала, щоб їх захистити, на Донбасі не знають української, там живуть одні шахтарі… Ми впевнені, що хоча би раз у житті ви чули такі фрази. У першому випуску проєкту “Фундамент мого дому” Otak.news розповідає, чому це все міфи.
Увесь Схід України - це Донбас
Донбас, себто, Донецький вугільний басейн, – насправді включає в себе райони чотирьох областей України: Донецької (крім півдня), Луганської (крім півночі), а також східні райони Дніпропетровської та Харківської областей.
Загалом виникнення топоніму Донбас - це заслуга українського гірничого інженера Євграфа Ковалевського. Саме він у 20-ті роки ХІХ ст. назвав вперше гірський кряж донецьким за назвою річки Сіверський Донець. Тож думка, що назва регіону походить від назви міста Донецька - це міф.
Активно використовувати топонім Донбас почали за радянських часів. Тоді він набув пропагандиського сенсу. Комуністи хотіли стерти з пам'яті людей українське минуле регіону і нав'язати те, що до приходу більшовиків Донбас був “диким полем”. За радянських часі про Донбас говорили виключно як про край шахтарів і робітників, хоча деякі райони регіону були виключно сільськогосподарськими.
Етнічне населення Донбасу - росіяни
За даними російського вченого Володимира Кабузана українці у XVIII ст. складали більшість населення Донбасу. Найбільше українців було у 1745 році - 96%, найменше у 1779-ому - 64%. При цьому росіяни у жодному з повітів не мали більшості, а іноді навіть не були другими, поступаючись, наприклад, німцям. Згадаймо про Остгайм. Сьгодні це окуповане бойовиками Бойківське, а колись село було центром поселень німців. Крім німців, на Донбасі жили греки. Російський уряд насильно переселив їх із Криму до Приазов'я. Та все ж століттями на Донбасі переважали українці. Згідно з переписом від 1926 року до 1989 року на Донбасі мешкало від 62% до 51% етнічних українців. Росіян же за той же період - від 25% до 44%. Згідно з останнім переписом населення 2001 року етнічних росіян знову менше, ніж українців: у Донецькій області - 38%, а на Луганщині - 39%, у той час як українців - понад 60%.
До того ж, задовго до Жовтневої революції на Донбасі вирувало життя. У приазовських степах жили кіммерійці, скіфи, сколоти, сармати. Після них ці землі освоювали козаки. Донеччина та Луганщина стали справжнім козацьким краєм. У середині XVIII ст. сучасний Донбас входив до Кальміуської паланки Війська Запорозького. На той час - це одна з найбільших адміністративно-територіальних одиниць Січі. Тож, на Донбасі ніяк не могли мешкати одні росіяни.
На Донбасі не говорять українською
Перший всеросійський перепис населення у 1897 році розподіляв мешканців не за національностями, а за мовними спільнотами. На Донбасі українську мову рідною тоді назвали близько 75% жителів. Зокрема у Бахмутському повіті понад 58% людей назвали рідною українською і лише 31% - російську. У Маріупольському повіті російську назвали рідною ще менше людей - 14%, українську ж - 46%. Через століття відсоток російськомовного населення значно виріс, бо саме в цей період імперська, а згодом радянська влада найактивніше боролася з українською мовою. Попри це перша книжка українською мовою вийшла на Донбасі ще 1898 року і це була збірка Миколи Чернявського “Донецькі сонети”, а 1938 року автора розстріляли як “переконаного націоналіста”.
Також є ще одна частина міфу про російськомовний Донбас. Мовляв, українською в регіоні говорять лише в селах. Частково це правда, але так склалося через те, що міста легше піддавалися русифікації, до того ж у них значно більша частка прийшлого населення. Власне, схожа мовна ситуація спостерігається не лише на Донбасі, а й по всій східній, південній та центральній Україні.
Там немає еліти. На Донбасі мешкають одні робітники
1976 року десятеро правозахисників створюють Українську гельсинську групу, щоб допомогти захищати свої права тим, хто цього не вміє або не може зробити. Четверо із засновників групи - Олекса Тихий, Микола Руденко, Василь Стус, Петро Григоренко - безпосередньо пов'язані з Донбасом. Зокрема письменник і правозахисник Микола Руденко народився у селі Юр’ївка на Луганщині. За “антирадянську пропаганду” він отримав 7 років таборів та 5 років заслання. Твори письменника кваліфікували як “наклеп” на радянську владу і вилучили з бібліотек. На Донеччині, хутір Їжівка, народився правозахисник, учитель і мовознавець Олекса Тихий. Перший свій термін - 7 років таборів та 5 років позбавлення прав - він отримав за критику введення радянських військ в Угорщину. Другий термін - 10 років таборів і 5 років заслання - став для Олекси фатальним. Його він отримав за захист прав співвітчизників. Генерал Петро Григоренко родом із Запоріжжя, але на Донбасі він провів свою молодість. Член компартії, ветеран Другої світової, науковець - Григоренко став ворогом народу, бо захищав права інших, зокрема кримських татар. Василь Стус закінчив педагогічний інститут у місті Сталіно, нині Донецьк. На Донеччині працював і після закінчення ВНЗ. Згодом його звинуватять у антирадянській агітації та відправлять на заслання. У 1985 році через тривалі голодування та нелюдські умови утримання Стус помер у в'язниці. Крім представників Гельсинської групи, на Донбасі народилися та працювали ще сотні відомих українців. Наприклад, вихідцями з Донбасу є письменники Володимир Сосюра, Микола Руденко, Василь Голобородько, Іван і Надія Світличні, публіцист і громадський діяч Микита Шаповалов, живописець Архип Куїнджі, літературознавець і літературний критик Іван Дзюба. І цей список можна доповнювати ще і ще.
Пишатися Донбас може й сучасниками. Тут народився наймолодший гросмейстер світу Руслан Пономарьов. Родом із Донецька спортивна гімнастка Лілія Подкопаєва, а з Луганська - легкоатлет Сергій Бубка. Крім того, зразок першого в світі вугільного комбайна створив луганчанин Олексій Бахмутський у 1932 році. А за винахід електронного підпису ще один луганчанин Максим Слободянюк був названий кращим молодим винахідником світу.
Донбас завжди був прорадянський та проросійський
Одразу після початку Національно-визвольних змагань 1917 року на Донбасі почали виникати осередки українських партій та організації. Центральна Рада створила в Бахмуті, Луганську, Маріуполі свої повітові ради. Їхнім рушієм стали українські загони та військові частини вільного козацтва, що складалися не лише з козаків, а й з робітників. Таким чином місцеве населення намагалося чинити опір більшовикам. Коли утворили УНР, до складу якої увійшли також Катеринославська і Харківська губернії, над будинком Бахмутської повітової земської управи вперше підняли український прапор. Діяла на Донбасі й Організація українських націоналістів. Під прикриттям товариства “Просвіта” та українських клубів члени ОУН читали лекції з української історії та агітували за незалежність. Одна з підпільних груп навіть самотужки обладнала в покинутій шахті друкарню й поширювала листівки на підтримку самостійності України. Спершу учасників ОУН намагалися знищити німці. Згодом, після деокупації Донбасу від німців, репресії продовжила радянська влада. Так, на Донбасі заарештували і засудили близько 400 членів ОУН.
Крім того, у 1956 році у місті Сталіно, нині Донецьк, робітники Микола Малий, брати Мельникови, Анатолій Гапченко, Анатолій Сергієнко, Євген Дониченко, Сергій Володченко створили “Реалістичний робітничий гурток демократів”. Упродовж півтора року чоловіки випустили та поширили понад 2000 листівок: “Не вірте комуністам!”, “Вороги народу - в Кремлі!”. Вони також вимагали свободу для політв'язнів. З такою вимогою Дониченко і Сергієнко направили до Президії ВР СРСР листи від імені робітників Донбасу. За свою позицію чоловіки отримали по декілька років таборів.
Також 1969 року колишній шахтар і правозахисник Олексій Нікітін ініціював колективного листа до ЦК КПРС про порушення адміністрацією шахти трудового законодавства. Документ підписало 130 осіб. За це Нікітіна тричі запроторювали до психлікарні.
Більше того, саме робітники Донбасу значною мірою доклалися до розвалу СРСР. 1989 року на шахті у Макіївці розпочався страйк робітників через погані умови роботи. Шахтарі змусили піти у відставку партійне керівництво міста і багатьох керівників шахт. Так, завдяки шахтарям ухвалили “Закон про економічну самостійність України”. Згодом 1 березня 1991 року страйк донбаських шахтарів набув всеукраїнського масштабу. Гірники вимагали надати конституційного характеру декларації про Державний суверенітет України, а також підтримали Незалежність України. На Референдумі 1 грудня 1991 року не підтримали Незалежність України лише 12% мешканців Донеччини й 13% Луганщини. Це більше ніж в інших регіонах України, але все ще не так багато, щоб говорити про антиукраїнськість Донбасу.
Якщо хочете дізнатися більше цікавих фактів про Донбас, Суспільне підготувало спецпроєкт “12 міфів про Донбас” , у якому спростовує поширені в інфопросторі міфи про Донеччину й Луганщину.
