Сандармох – місце, де не співають птахи

Сандармох

27 жовтня 1937 року в урочищі Сандармох на півдні Карелії розпочалися перші масові розстріли "соловецького етапу". Розстрільна бригада капітана Матвєєва за 5 ночей стратила 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення, серед них - українське "Розстріляне відродження".

Сандармох (рідше - Сандормох) - розстрільний полігон Великого терору в Карелії, урочище неподалік селища Медвежа Гора (з 1938 - Медвєж'єгорск), де на площі 10 гектарів лісу у 1930-х роках органи НКВД (Народный комиссариат внутренних дел СССР – ред.) розстріляли, за різними оцінками, від 6-10 тис. невинних людей: спецпоселенців, в'язнів з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецького концтабору – СТОН (Соловецкая тюрьма особого назначения – ред.) системи ГУЛАГ СРСР, а також мешканців навколишніх сіл.
Зараз на місці каральної операції НКВД знаходиться Меморіальне кладовище Сандармох.

Літери. Чому паралельно зустрічається назва меморіального комплексу "Сандормох" і "Сандармох"?

Частина лісового масиву, де знайшли масові захоронення розстріляних в'язнів, не мала жодної назви. Директор Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру "Меморіал" Веніамін Йофе на одній з місцевих карт знайшов поблизу місця захоронень топонім "Сандормох" (назва найближчого болота ) і запропонував дати цю назву майбутньому меморіалу. Лінгвісти не знають ні його походження, ні його значення. Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. в літературі зустрічається написання і через "а", і через "о". Російський дослідник історії політичного терору в СРСР, правозахисник, публіцист, громадський діяч, а сьогодні - політв'язень, Юрій Дмітрієв у Книзі пам'яті (1999 р.) вказав  назву "Сандармох". У 2000 році під такою назвою місце розстрілу і захоронення жертв Великого терору внесли до списку об'єктів культурної спадщини Карелії. Проте допускається обидва варіанти написання.

Сандармох

Координати. Як стало відомо про Сандармох?

Лісове урочище Сандармох в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелія, за 19 км від міста Медвеж'єгорськ, неподалік від селеща міського типу Повенець, як місце розстрілів, стало відоме після тривалих пошуків лише влітку 1997 року.

Працівники Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал», історики, правозахисники та дослідники історії репресій Веніамін Йофе та Ірина Фліге з 1989 року шукали «перший соловецький етап». У жовтні 1937 року із в'язниці на Соловецьких островах етапували 1111 осіб, пункту призначення не було, понад тисяча людей зникла дорогою в нікуди.  У 1995 році  Йофе віднайшов розстрільні списки цього етапу в архіві Архангельського управління ФСБ, де згадувалось про "обычное место расстрелов", відтак він припустив, що в'язнів вбивали десь на околицях Медвеж'єгорська. 

А тим часом в Карелії вже згаданий історик Юрій Дмитрієв досліджував долі репресованих місцевих мешканців і будівельників Біломорканалу.

У 1997 році Ірина Фліге випадково в архіві познайомилася з Юрієм Дмитрієвим. Коли вони співставили інформацію, якою володіли, то зрозуміли де приблизно потрібно починати пошук.

Через кілька тижнів експедиція під керівництвом Дмитрієва знайшла в районі урочища Сандармох 236 розстрільних ям з останками жертв сталінського терору. Дослідники організували розкопки за участі місцевої прокуратури і задокументували їхні результати.

Таким чином Фліге з Йофе знайшли "перший соловецький етап", який роками вважали затопленим у Білому морі, а Дмитрієв - місце поховання будівельників Біломорканалу і місцевих мешканців.

Ірина Фліге наголошує, що у випадку з Сандармохом історики знають поіменно всіх: і тих, для кого розстрільні ями стали братською могилою, і тих, хто виконував вирок, і всіх, хто виносив рішення.

Сандармох - це місце розстрілу ув'язнених і, водночас, місце їх захоронення.

Сандормох

Цифри. Скількох розстріляли?

У Сандармосі в роки Великого терору стратили 5130 мешканців Карелії і в'язнів з Біломорсько-Балтійського каналу, яких засудили до вищої міри покарання в процесі так званих масових операцій НКВД. Щоденно там розстрілювали 200-250 людей.

27 жовтня 1937 року сталінські кати розпочали масові розстріли "першого соловецького етапу". За п'ять ночей з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року тут  розстріляли 1111 в'язнів СТОНу (Соловецкая тюрьма особого назначения).

Принагідно нагадаю, що "другий соловецький етап" сформували з приблизно з 500 осіб. Етап завантажили і вивезли на баржі у грудні 1937 року. У приписі коменданту Ленінградського управління НКВД значилося: "Прибулих з Соловецької тюрми розстріляти".

"Третій соловецький етап" - близько 200 осіб, не вивезли з островів, оскільки настала зима. Розстріл організували на місці в Соловках у лютому 1938 року.

Місця поховання розстріляних з другого і третього етапів не знайшли досі!

Фондом Йофе за матеріалами «Соловецького архіву» Науково-Інформаційного центру «Меморіал» (Санкт-Петербург) на основі «Списку Юрія Дмитрієва» в 2016 році був створений сайт «Меморіальне кладовище Сандормох» , у якому наведені прізвища та короткі відомості про всіх людей, розстріляних у Сандармосі.

Станом на сьогодні на цьому сайті є 6241 ім'я осіб шістдесяти національностей і десяти релігійних конфесій, яких розстріляли у Сандармосі. З понад 6 тисяч людей близько 700 - українці.

У 236 розстрільних ямах Сандармоху поховані ті, кого розстріляли тільки за рішенням позасудових органів (за вироками «особливих трійок» без слідства і суду).

Лише серед розстріляного "соловецького етапу" з 1111 в'язнів - 287 приречених походили з України: українські селяни - "куркулі", політики, вчені, письменники, митці та священники.

Документи свідчать, що 1 листопада було розстріляно 210 осіб, 2 листопада – 180, 3 листопада – 265, 4 листопада – 248 осіб.

Сандармох

Імена. Кого Україна втратила в Сандармосі?

За рішенням несудових органів в один день були страчені понад 100 представників української інтелігенції, тих, кого називають ,,Розстріляним Відродженням”.

У списку страчених пострілом у голову - поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру "Березіль" Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики академік Матвій Яворський, професор Володимир Чехівський, професор Сергій Грушевський, науковці Степан Рудницький, Олександр Бадан- Яворенко, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, нарком освіти УРСР Михайло Полоз, офіцери Української Галицької Армії та багато інших.

Image

Хрест і пам'ять

27 жовтня 1997 року в’язень радянських концтаборів, письменник і філософ Євген Сверстюк привіз у Сандармох дерев’яний хрест роботи Миколи Малишка.

У 2004 році за ініціативи американця Веніаміна Трохименка (4 листопада 1937 р. в Сандармосі розстріляли його батька - відомого мовознавця), стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії «Калина», на місці дерев’яного хреста спорудили гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик).

Щороку до початку агресії Росії проти України у 2014 р. в урочище Сандармох і на Соловки їздила українська делегація для участі у Днях пам’яті за загиблими.

27 жовтня 2017 року, у 80-ті роковини масових розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох, було оголошено Днем пам'яті, який відзначався в Україні на державному рівні.

Сандармох

За що?

Всього у час Великого терору було заарештовано і засуджено не менше 1 мільйона 440 тисяч осіб. Близько 724 000 з них було розстріляно.

Микола Єжов видав директиву № 59190 від 16 серпня 1937 року, якою наказав: "З 25 серпня розпочати репресії контрреволюційних елементів, засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську та бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій ... Для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб".

Знищувати людей почали тому, що з весни 1937 року в таборах опинилося 700-800 тисяч осіб. Відтак вирішили "почистити", чи "розвантажити", табір. У багатьох соловчан терміни ув'язнення добігали кінця. Комуністичний режим не міг дозволити вийти на волю людям, яких засудили в основному за політичними статтями. Рішення, на якому наполіг Єжов, прийняло московське керівництво у серпні 1937 р і його відразу почали реалізовувати, розстрілявши не менше 30 тис. в'язнів.

У жовтні 1937 року в останній етап вирушили близько 300 українців.

Хто? Кати-вбивці, які виконували план по "ворогах".

Першопричиною і мотором репресивної машини, безперечно, є Сталін. Але зараз йдеться про безпосередніх виконавців розстрілу "першого соловецького етапу".

Соловецьких в’язнів спочатку етапували морем до м.Кемі, звідти перевозили залізницею до карельського міста Медвеж’я Гора (з 1938-го Медвеж’єгорськ - ред.) і розміщували у слідчому ізоляторі Біломорсько-Балтійського табору НКВД, щоб потім зв’язаних розстріляти в кар’єрах та ямах поблизу болота Сандармох.

Каральною операцією керував почесний чекіст, малограмотний Михайло Матвєєв, заступник начальника Ленінградського управління ОГПУ по адміністративно-господарській частині. Дореволюційний Матвєєв-лакей зробив "блискучу" кар'єру в каральних органах, довгий час спеціалізувався на катуванні та виконанні вироків. Дослідники вважають, що більшість страчених у Сандармосі Матвєєв убив власноруч. Розстрілював Матвєєв, як сказано в одному з документів, «быстро, точно и толково».

Разом з ним працював Георгій Алафер - помічник коменданта УНКВД Ленінградської області. 

До «бригади» Матвєєва також входили конвоїри Ганцов, Ларіонов, Васильєв, Деревянко, Кузнецов і Твердохлєб. Водієм вантажівки, що возила людей на страту був Воскресенський. Ще був водій легкового автомобіля Федотов і господарник Орлов, який, за словами Матвєєва, допомагав йому «приймати за списком арештованих».

убивці

Інші. Де ще є "полігони смерті" сталінського Великого терору?

Сандармох - не єдиний і не найбільший "полігон смерті" в СРСР.

Щонайменше 20 тисяч людей були страчені сталінською каральною системою на Бутовському полігоні під Москвою.

Від десяти тисяч до кількох сотень тисяч убитих НКВД, за оцінками істориків,  поховані в білоруських Куропатах (лісовий масив на північній околиці Мінська).

В Україні виявлено понад два десятки місць масових поховань жертв репресій періоду 1937–1941 років. У Биківнянському лісі (під Києвом) куля НКВДистів обірвала життя близько 16 тисячам жертв. Вони встановлені СБУ поіменно. Дослідники кажуть, що кількість страчених у Биківні може сягнути 100 тисяч осіб.

Приблизно стільки ж людей, як і у Сандармосі, стратили у Вінниці, їх розстрілювали здебільшого у подвір'ї будинку НКВД, а тіла кидали до викопаних в’язнями траншей у міському парку та саду.

Окрім того масові поховання віднайдені у Києві - Лук’янівський цвинтар;  у Хмельницькому (зараз на цьому місці Центральний універмаг); у Дніпрі - 9-й кілометр Запорізького шосе; у Сумах - центральне міське кладовище; біля Івано-Франківська - урочище Дем’янів Лаз та інші.

Непокаране зло повертається. Наступ на Сандармох

Сучасній ресталінізованій Росії пам'ять про жертви Великого терору непотрібна. Путінська Росія проголосила Сталіна успішним менеджером, а Сандармох та інші "розстрільні полігони" вказують на Саліна-ката. Моральні нащадки НКВДистів продовжують «быстро, точно и толково» розправу над Сандармохом. Нова репресивна машина набирає обертів.

У 2013 році статус «іноагента» в Росії присвоєно Правозахисному центру «Меморіалу»; 6 листопада 2015 року «іноземним агентом» визнано Науково-інформаційний центр «Меморіалу»; Міжнародний «Меморіал» внесений до списку іноземних агентів у жовтні 2016 року.

Російська влада робить все, щоб дискредитувати діяльність Юрія Дмитрієва, який дослідив сотні гектарів карельського лісу у пошуках масових захоронень. Окрім Сандармоху, він як пошуковець, брав участь в ексгумації останків жертв репресій на Сулажгорі, розшукував і досліджував місця розстрілів під Петрозаводськом (1989-1992); у 1998 році дослідив місце розстрілів, де тепер облаштоване Меморіальне кладовище «Красний Бор» (Дмитрієв - автор проєкту встановленого там у 2006 році пам'ятника "Жертвам червоного терору"); самостійно віднайшов санітарне поховання будівничих Біломорканалу «Борсуча гора» в районі 8-го шлюзу в Карелії (2003); дослідив масові поховання розстріляних в'язнів на схилах Сікирної гори та в інших місцях Соловецьких островів (2004-2006), виявив кладовище поблизу міста Кем на узбережжі Білого моря (2007), як експерт працював із групою дослідників поховань жертв репресій на меморіалі "Биківнянські могили" під Києвом (2001).

Дмітрієв

Юрій Дмитрієв ставив собі за мету передати пам'ять про жертви людиноненависницького режиму наступним поколінням, щоб запобігти повторенням масових розстрілів у майбутньому. Він мріяв, аби до його 60-літнього ювілею на території Меморіального кладовища Сандармох встановили 60 національних пам'ятних знаків, відслужили поминальні панахиди рідними мовами згідно звичаїв і традицій тих національностей, останки людей яких він знайшов в урочищі. Хотів відмолити моторошне місце масових розстрілів, над яким, за його словами, навіть птахи не хочуть співати. 

Як і за часів сталінського НКВД, Юрія Дмитрієва в 2016 році засудили за абсурдно сфабрикованими звинуваченнями у виготовленні порнографії і розпусних діях. 29 вересня цього року Верховний суд Карелії збільшив термін ув’язнення в колонії для Дмитрієва з трьох з половиною до 13 років.

Схожі звинувачення у травні 2019 року висунули і головному доглядачеві меморіального комплексу Сандармох – Сергію Колтиріну. Засуджений до 9 років у справі про педофілію, він помер 2 квітня цього року на 67-у році життя у тюремній лікарні Медвеж’єгорська.

Справу проти нього фабрикували через критику розкопок в Сандармосі. Санкціоновані російською владою (й організовані Російським військово-історичним товариством у серпні 2019 року) розкопки мали за мету знайти на території Сандармоху поховання жертв фінської окупації часів Другої світової війни, які нібито існують на території комплексу.

Активна фаза наступу на Сандармох почалася ще в червні 2017 року, коли історики Юрій Кілін і Сергій Веригін оприлюднили версію про таємні вбивства військовополонених у фінських таборах в районі Медвеж'єгорска. Тепер офіційна позиція переконує суспільство, що в Сандармосі лежать останки не тих, хто потрапив у молох сталінської репресивної машини, а військовополонених червоноармійців, яких розстріляли фіни. Відтак російські солдати активно розкопують могили, щоб довести "фінську версію".

Уроки історії пострадянське суспільство не засвоїло, тому всеохопна ресталінізація коштуватиме ще не одне людське життя.

Анастасія Коник