Що означає бути переселенцем? Історія 3-ох родин

 Що означає бути переселенцем? Історія 3-ох родин

 Сьомий рік в Україні триває війна з Росією та окупація Криму. Як наслідок, за офіційними даними, 1 458 737 українців були вимушені покинути свої домівки та стати внутрішньо переміщеними особами. OTAK.NEWS в рамках проєкту “Фундамент мого дому” поспілкувався з трьома родинами переселенців, які живуть зараз в різних куточках України, щоб дізнатися, як це бути переселенцем. 

Родина Олени переїхала до Львова на початку вересня 2014 року, коли стало зрозуміло, що з 1 вересня навчальний рік удома розпочати не вдасться. Для родини Лукашів бути переселенцем - це...

Бути переселенцем - це відчувати невідомість 

Спочатку ти відчуваєш невідомість. Ти приїжджаєш в чуже місто, ти не знаєш, де ти, хто ти і що маєш робити. Ти абсолютно розгублений. Починаєш шукати житло, якусь роботу, щоб забезпечити хоча б головні потреби. Ти розумієш, що підтримки немає звідки чекати і ти маєш взяти себе в руки і працювати, а перший час це дуже важко дається. Спочатку дуже страшно. Я навіть не знаю, як це передати. Ти ставиш себе в такі жорсткі рамки, щоб тільки працювати. 

Бути переселенцем - це втратити все 

В один день ти залишаєшся без нічого. Усе, що у тебе було, заради чого ти працював - цього більше не існує, навіть, якщо його не знищило війною, ти мусиш усвідомити, що більше нічого не маєш і треба починати спочатку. Перший час дуже шкода, а потім починаєш усвідомлювати, що туди ніхто не повернеться і нема за чим шкодувати більше. Тоді починаєш відбудовувати і створювати свій дім тут. Як то кажуть, треба жити сьогодні. Війна дуже добре дала це усвідомити, бо всі плани, які там мали люди, усі прагнення - цього більше немає. Це “колись”, на яке сподівалися люди і до якого відкладали свої справи, йому ніколи не судилося статися.  Так, там був дім, але ще є сім'я і вона поруч з тобою де б ти не був. Це найголовніше. 

Бути переселенцем - це забувати

Відчуття приглушуються. У тебе з'являється робота, ти спілкуєшся з людьми, поступово створюєш коло колег і друзів. Ти забуваєш про те, що десь там щось було, просто йдеш вперед, працюєш. Ти віддаєшся тій роботі повністю, а про те, що колись у тебе було інше життя, ти все рідше й рідше згадуєш. Спочатку це кожен день, а далі раз на місяць, а потім і взагалі не думаєш, що щось було до цього. Усі відчуття завмирають, заспокоюються, наче нічого і не було. Ти розумієш, що у тебе був інший дім, інша робота, інші друзі, але це вже більше так не зачіпає. Починаєш думати, що може і на краще.  

Родина Юлії переїхала на Сумщину влітку 2014 року. Вона розповіла, що вони до останнього не вірили, що це надовго і всерйоз. Для їхньої родини бути переселенцем - це...

Бути переселенцем - це діяти 

Коли «прилітати» почало на вулицю, через 7 хат сталось перше влучання снаряду, а на наш дах посипались уламки, коли 2 ночі діти проспали на розкладушці в підвалі, прийшло розуміння, що далі чекати нічого. Добре, що була власна машина. Ми зібрали пару сумок речей і документи, заїхали в селище поруч, де з мамою жила донька чоловіка від першого шлюбу, попередити що виїжджаємо, та запропонували вивезти і цю дитину. Мама погодилась, за 10 хвилин теж зібрала валізу, і ми вп'ятьох (раптом вже з трьома дітьми) поїхали до родичів у Сумську область.

Виїжджали колоною, машин 10, всі вікна обклеїли написами «ДІТИ», на блокпостах, їх було безліч, доводилось давати гроші. Наші машини тримались разом, першим їхав талановитий «менеджер» Євген, який з усіма домовлявся, тому всі наші машини безперешкодно виїхали, хоч і на нервах, але живі-здорові.

Бути переселенцем -  це сподіватися, що все обійдеться

Думали перечекати кілька тижнів у родичів, спочатку вірили, що все обійдеться, особливо, коли наше містечко Лутугине зайняли українські збройні сили, але вже у середині серпня прийшло розуміння, що повертатись не прийдеться, треба якось влаштовуватись на новому місці.

Зняли квартиру, меншого влаштували в садочок, двох старших – у школу, ми теж знайшли роботу. Нам щастило на людей. Дівчат без проблем взяли до школи, хоч не було особових справ, меншому знайшли місце в садочку, хоча з місцями в місті проблема, як і скрізь.

Бути переселенцем - це не боятися змін

Я через рік після переїзду круто змінила своє життя, полишивши свій фах, за яким пропрацювала 17 років, пішла у світ фрілансу. Думаю, якби не було переїзду, цього б не сталось. А так довелося думати, як і що змінювати, освоювати нову професію. Тепер не шкодую, що ризикнула, хоч всі, крім чоловіка, відмовляли.

Бути переселенцем - це віднаходити новий дім 

У цьому році будемо зустрічати вже 7-й Новий рік у статусі переселенців, хоча ми вже давно себе ними не відчуваємо. Було всяке, але життя йде вперед, діти ростуть, донька уже студентка КНУ, цей Новий рік уже зустрічатимемо у своїй квартирі.

Перші роки ми говорили «дома», розповідаючи про Донбас, і просто «в Конотопі» як про теперішнє місце проживання. Тепер «додому» ми вже їдемо саме в Конотоп, а про Донбас говоримо «на батьківщині». Отака гра слів…

Впевнені, що вчинили правильно, виїхавши в 2014 році. Спілкуючись з родичами і знайомими, що залишились «там», у цьому кожного разу переконуємось.

Родина Наталі переїхала влітку 2014 року спочатку в Київ до родичів, а згодом опинилася в Полтаві. Жінка розповіла, що їхня сім’я виїжджала поступово. Спочатку поїхав чоловік, бо він військовослужбовець і їхню частину переводили до Харкова. Він вивіз дочку в Київ до родичів, а сама Наталя виїхала за місяць, як тоді думалося, на 2 тижні. Для них бути переселенцем - це...

Бути переселенцем - це не погоджуватися 

Формулювання «переселенець, або внутрішньо переміщена особа» у мене викликає незгоду. Ніхто й нікуди нас не переміщав. Після аварії на ЧАЕС людей дійсно переселяли з зони найбільшого ураження, а нас – ні. Усі ми з різних міркувань, насправді, самі кинули свої домівки. Так, під впливом зовнішніх обставин, але САМОСТІЙНО. Тому я швидше називала б нас біженцями – ми всі, перш за все, тікали від війни, рятували власне життя й життя своїх близьких. І потім, ось це «внутрішньо переміщена особа» вказує на якусь несубʼєктність, так, наче ми якісь речі, які можна легко переміщати з одного місця на інше. Але ж це не так. Виїхали переважно активні люди (пенсіонери – це окрема тема), які безпосередньо не залежали від якихось державних інституцій, а звикли покладатися на власні сили. Тому ми – біженці. 

Бути переселенцем - це любити Україну

Ми тікали не лише від бойових дій, і навіть не стільки від них. Якби це було так, то значна кількість «переселенців» уже б повернулася в свої домівки, адже сьогодні, слава богу, лінія фронту не така масштабна, а це значить, що на великих територіях життю майже нічого не загрожує. І про це свідчить те, що люди продовжують жити на окупованих територіях, не розуміючи, чому МИ не повертаємося, живуть на «лінії розмежування», де не зовсім безпечно, дуже некомфортно, але ж удома. Ми виїхали, бо вибрали Україну, як би пафосно це не звучало. Не всі «переселенці», але принаймні я й моє коло знайомих не можемо жити там, ми все це не сприймаємо внутрішньо, не можемо хоча б чимось пояснити, виправдати для себе. Це напевно той стан, який був у тих українців, які не визнали прихід більшовиків і виїхали за кордон. 

Бути переселенцем - це не мати дороги назад

Навіть після звільнення території ми, швидше за все, не повернемося, бо я не уявляю, як знову жити поруч зі своїми сусідами, знайомими, не кажучи вже про чужих людей, знаючи їхні погляди.